click spy software click to see more free spy phone tracking tracking for nokia imei

Цитатa

Стоит только поверить, что вы можете – и вы уже на полпути к цели.  Теодор Рузвельт


ЛИТЕРАТУРНАЯ ОДИССЕЯ: ЮЛИЯ БЕГЕН ЧЕРЕЗ ДЕСЯТИЛЕТИЕ

https://i.imgur.com/8AWhnKj.jpgДесять лет назад, на фестивале «Цисарткела. Юность поэзии» в Грузии, мы встретились с талантливой юной поэтессой Юлией Беген из Украины. В тот момент едва ли многие предполагали, что эта девушка станет настоящим катализатором литературных изменений в своей жизни и в жизни своих новых друзей, также участвовавших в этом знаковом фестивале.
Юлия Беген не только стала лауреатом этого фестиваля, но и воплощением того, как искусство может изменить жизнь. В результате событий, развернувшихся в Украине, ей пришлось сменить страну проживания, оставив свой родной дом.
Спустя десять лет мы видим, как Юлия Беген вместе с творческими тандемами, сформировавшимися на фестивале, пришла к новым горизонтам. Они не просто пишут стихи – они создают литературные вечера в самом сердце Лондона, которые стали мостом, объединившим разные культуры и стили, призванным подчеркнуть силу слова и единение через искусство, поэзию и театр.
Этот лондонский поэтический оазис не просто отражает творческую энергию Юлии, но и является результатом того, как слова могут создать дом вдали от родины. Путь, начавшийся с пересечения границ, привел к формированию литературного сообщества, где стихи стали не только зеркалом пережитых перемен, но и источником вдохновения для новых творений.

СВІТ ІДЕАЛІВ
На жаль, цей світ не ідеальний,
На жаль, недоліком є ми.
Ми, люди – грішники. Банально
Руйнуєм Рай собі самі.

Ми живемо по тих законах,
Які вигадуємо тут
Комусь не зручно є на тронах,
Комусь подобається бруд.

А хтось летить на крилах слави,
Пройшовши розпач, страх, ганьбу…
Інший сидить повік на лаві,
Щосили заздрячи йому.

Ми боїмося змін, і далі
Гальмуєм розвиток вперед,
Накинувши смутні вуалі
Ми кожен сам собі поет.

Ми світ наповнюємо злістю,
Ненавистю і болем зрад,
А по приходу іще гістя
Тут кожен немовляті рад.

Напевне, в нас живе надія,
Що це дитя покращить світ.
Любов’ю створить це Месія,
Дасть злу від Доброго одвіт.

Та кожен з нас прийшов так само
У світ невинним немовлям.
Тож, не шукай зразок кумира,
Ставай же ідеалом сам!

18.02.2015р.


СВІЧА
А чи замислювались ви,
На що подібне це життя?
Ми, наче вогники свічі,
Що сяють десь у майбуття…
Свіча горить собі, палає,
Та раптом, дмухнув вітерець…
І вже не світить світло з Раю,
Ущух уже і бій сердець…
Навколо віск іще вологий,
В якім потоне гнота край,
Мов на калюжу крові схожий,
І хочеться сказать: "Чекай...".
- Стривай! Це вже не допоможе...
Свічу уже не відновить,
Як і людину, що померла,
На жаль, не можна воскресить...
Свіча любила забавлятись,
Світила всім то тут, то там.
Все має в час свій припинятись,
Але Дай Бог пожить ще нам!
Тепер запалюєм свічки
У пам'ять згинувшим в боях…
Ще молодії парубки,
Увіковічнились в вогнях.
Замисліться… Чого ми варті?
Ми, наче вогники свічі,
Яким не довго є палати
І треба в вічність одійти…
Але борімося, ми – люди,
А не свічки, підвладні всім.
Нехай вогні нам в пам’ять будуть,
Та ми не скоримося. Ні!


УЛАМОК СВІТУ
Повітря вже чорніш од шахти
І смаку кисню в нім нема.
Воно не зможе гірш пропахти,
Вода – тягуча рідина.

А Сонце, мов жовток трьохденний,
Рідкий, в’язкий, такий бридкий!
А хмари, мов коржі спечені,
Чорніш землі лежать на ній.

Дерева, квіти та трава…
Усе згнива, усе згнива!
Гадаєте пусті слова?
Лиш мить… і все таким става.

Людей нема, тварин нема,
Птахів у небі не зустрінеш,
Та менше з тим, тебе нема!
Ти теж, як і усе загинеш.

Земля… А що таке «земля»?
Це, певне та діра, що долі.
На її дні вже дотліва
Уламок ядерної зброї.


МОЛИТВА ДО НЕБЕСНОЇ СОТНІ
- Батьку, де ти? Повернись!
Чому залишив нас з сестрою?
- Синочку, милий мій, молись…
За вас устав грудьми до бою…

- Коханий! Як ти? Подзвони,
Бо інший хтось відповідає…
- Ти лише хустку пов’яжи…
І проведи мене до Раю…

- Муже мій, пошли мені
Хоч вісточку про те, що сталось…
- Візьми синочка й поясни,
Що люди наші не боялись…

- А наш Назарко*, той нечемний
Не слухав матері наказ…
- Ви не сваріться, він безсмертний
Лежить тут трупом поміж нас…

- Друже вірний, чом ти там?
Тікай звідтіль, покинь, загинеш!
- Ой, брате мій, ми служим вам…
Небесну сотню вже не спиниш…

- Дядечку, залиш те все
І приїжджай скоріш додому!
- Малеча, не криви лице…
Не плач, бо важко і самому!..

- Дідусю, рідний мій, чому?
Тобі за всіх найбільше треба?
- Ні, синку! Я за вас піду…
Вже не далеко і до неба…

- Товарише, що зміниш ти?
Не чинь дурниць! Хіба це варто?
- Я усвідомив! Час піти
І вистоять нічную варту!

- За що? Чому ви полягли? –
Весь люд вкраїнський запитає.
Почує лиш: «Сльозу утри!
Ми всі колись-то помираєм…»


*Назарко – йдеться про Назара Войтовича, наймолодшого учасника «Небесної Сотні»… (17 років).

 
Четверг, 30. Мая 2024